Тво́я сліпа́ и дика си́ла
Була́ доко́ром Катери́ні:
Вона́ кріва́вих злюк души́ла,
А ти розво́див на Вкраі́ні.
Коли́ моі уста́ мовчу́щі
Заговори́ли с по́вні се́рця,
Неха́й в поля́, луги́ и пу́щі
Моя́ клятьба́ перенесе́цця,
Щоб на́ші вбо́гі недорі́ки
Своі́х браті́в письме́нних зна́ли,
Як ча́сто вавило́нські рі́ки
Вони́ слёза́ми доповня́ли;
Щоб зна́ло ля́кане проста́цтво,
Як вся́ка пра́ведна слёзи́на
Прибли́жуе свобо́ди ца́рство
По словеси́ Мари́і Си́на.
