Як людей гнобили инші люди,
Я не можу співом озиватись,
Доки нас гнобить неволя буде.
Он в покорі сплять лани мовчазні,
Нарід весь мовчить, немов заклятий…
Ой ви гляньте, гляньте всї на нього —
На хрестї стражда він розіпятий.
На хрестї з ним рідне його слово,
В путах думка вільная конає,
А про те, відкіль він і хто Мати,
Мов безтямний він забув, не знає.
Ой піду я на степи безкраї,
Де велике сонце вільно сходить,
Вільний птах під хмарами співає,
Вільна дума по травицї бродить…
Я козацтва силу позбираю,
Я розвію в полї хвилю суму,
Пісню волї всїм я заспіваю,
Розбужу в серцях народну думу!…
Вас повести в мій рай, рай моєї душі,
Увілляти у серце вам віру,
Вам, що прагнули бачить щасливим свій край,
І зустріли недолю й зневіру;
Вас, пів-мертві, нещасні, самотні й смутні,
