Я вранцї роскрила віконце на сонце…
О як менї любо, о як менї мило!
Он скеля висока, де гай зеленїє,
І степ необмежний навколо синїє.
Привітно у вікна хатки осміхнулись —
Біленькії хати села дорогого.
Я шлю їм вітаннє з віконечка мого,
А в далечі — співи якісь розітнулись…
Вітаю тебе, моя рідна країно!
Най сонце тебе як ті вікна зогріє,
Хай знову новими як ранок піснями
Заллєть ся та нива, що в далечі мріє!
Без піснї ми вільно не можемо жити
Ми в пісню життя своє власне вкладаєм
І сходе зоря нам у нїй золотая,
Якої ми вічно в життю дожидаєм…
Крізь темнії хмари проглянуло яснеє сонце…
Простори степів далечезні воно освітило
І думи про волю, широкую, любую волю
У мент пробудило;
Піснї полилися; горячі, веснянії співи,
І здержати їх не здолали-б нїякі кайдани, —
Криштальною хвилею щастя вони затопили
І села, й майдани;
