На дахові будинку, що на ньому горлиці поснули,
Ти заночуй з дружиною, бо Блискавка твоя стомилась.
Коли побачиш знову сонце, мусиш мандрувати далі:
Доручення приятелів повинен виконать шляхетний.
Коли роз'яреним коханкам вранці підсушити сльози
І заспокоїть їх коханцям слід, не заступай їм сонця!
Воно здіймає лотосам з обличчя їх росисті сльози.
Коли ж ти промінь затіниш йому, біду собі накличеш.
В воді прозорій, чистій, як душа ясна, Ґамбхіри-річки,
Відіб'ється твоя природньо-гарна тінь малюнком світлим.
Ти усміхів та поглядів її, таких швидких, жартливих,
Як рибоньки, що у воді снують, не відхиляй суворо!
41.
Зірвавши синій водяний серпанок очеретом гнучим,
Ніби руками, береги круті, мов стегна, їй відкриєш,
Як зможеш, занурившись, знову далі полетіти, друже?
Залишиш любку, що з оголеною нею покохався?
Тебе низенько піднесе, як попрямуєш до Девґара,
Той вітер прохолодний, що інжір достигне через нього,
Пахучий, бо з землі, що напилась дощу зітхає пара.
Ним дихають слони та гучно хоботами випускають.
