Цей роздій „Споминів“ єсть продовженим
попереднього, поданого нами нашим читачам
в IV-ій кн. „Хліборобської України“.
Редакція »Хліборобської України«.
Віддавши команду над I-им Українським Корпусом ґенералові Гандзюкові, я оселився в Київі як приватна людина. А між тим 1918-ий рік почався при таких обставинах, при яких залишатися байдужим глядачем подій було неможливо. Мені залишалась одна тільки можливість так чи сяк впливати на події, а саме: працювати далі в тій охотницькій військовій роботі, яка під прапорами Вільного Козацтва намагалася мілітарно зорґанізувати більш активні і мілітарно настроєні українські елєменти.
Я сподівався, що уряд Центральної Ради не буде, принаймні, перешкоджати нашій роботі у Вільному Козацтві, з огляду хоч-би на критичне становище перед очевидною вже тоді загрозою большовицького нападу і ще більш очевидного слабою боєздатностго військ Центральної Ради. Але швидко виявилось, що уряд нашій праці не тільки не допомагає, а ще перешкоджає. Так, ми раз у раз натикалися на розкладову діяльність урядових аґентів, які просто анархізували вільних козаків, аґітували проти старшинства, проти всякої дисципліни, намовляли козаків не слухати наказів Генеральної Козачої Ради і потурали самим низьким інстинктам в козацьких низах, стараючись цим притягти їхні симпатії на свій бік. Розвалюючи організацію Вільного Козацтва, уряд разом з тим паралельно намагається створити урядову козацьку організацію, для чого заводить при військовому міністерстві Особливий Козачий Відділ 3 прапорщиком Певним на чолі. Він робив тільки те, що роздавав зброю без пуття всякому зброду, який звичайно ні про яке військове діло навіть і думати не хотів, а творив безчинства та всяку шарпанину іменем Вільного Козацтва, тільки дискредитуючи останнє. Надаремне я вимагав од Певного припинити це шкідливе озброєня непевного елементу, ввести систем поручительств, завести суворий постійний контроль над поведінкою козаків, вести точну реґістрацію і організувати наперед кадр старшинінструкторів, який-би замістив собою самочинних, часто в моральному і військовому відношеню непевних, отаманів. Тако-ж надаремне я
