цього боку вам небезпека не грозить. Будуччина ваша під нашою протекцією запевнена. Але одна умова: маєтки мусять бути віддані (вказуючи рукою на решту панів) оцім вашим чужоземцям...«
Що відповіли на це »Петлюровці«, ми вже з моїм знайомим уявити собі не змогли. Це зрештою покаже найближча будуччина, як що тільки Польща супроти Росії вдержиться. В усякому разі для нас стало ясно, що таких приємних річей ми, українські хлібороби, котрі до демократичної і республіканської національної меншости не вписалися, приобіцяти нашим сучасним правителям не в силі. Тому може ми їм для національної праці не потрібні.
І побалакавши ще трохи про те, хто там тепер і як нашу рідну землю засіває, розійшлись ми, кожний назад до свого сірого сумного емігрантського життя.
В початку квітня 1920. р.
