Україні потрібні, і може б ще скільки поколінь, так як сотні літ разом із селянами жили, в купі з ними прожити могли... (але вибачте, панове Міністри, ми обіцяли вам до ваших справ унутрішних не втручатись та й п. Пашковський бачимо невдоволений)...«
»... Отже — каже нам далі п. Пашковський — для улекшеня політики повинні всі люде бути однакові. Та не так однакові, як ми »зубри« думаємо, що кожний по закону свого стану чи класу живе й чужий закон поважає, а так, щоб одного чоловіка від другого впізнати не можна. Людина та й годі. II нема нікому діла до того, з чого й по якому закону вона живе. Хочеш — мораль проповідуй, як що тобі не нудно; хочеш — гаманці з кешені витягай, поки не попадешся — одно слово: повна індивідуальна свобода. І нема — каже він — у сучасних великих демократіях отих ваших станів ні класів — пана, селянина, пролетаря, міщанина — з їхніми всякими панськими, пролетарськими чи селянськими гонорами й забобонами Єсть тільки виборець і кожний має однакову виборчу картку. Тоді ми — каже — спеціялісти, починаємо організувати виборців у партії, при чому вся штука (о скільки ми добре п. Пашковського зрозуміли) полягає в тім, щоб виборці повірили, що все зло й добро йде від виборного уряду. Як сам живеш, як сам працюєш — це байдуже, аби уряд добрий вибрати, то все буде добре. Ми й самі думаємо, що люде охоче таку віру скрізь приймають. А партію зорганізувати — каже п. Пашковський — дуже легко. Треба як найбільше добра всякого виборцям наобіцювати, а від них нічого крім голосування не вимагати. От тоді виборці до нашої партії йдуть і вибірають нас до парламентів. Вони, розуміється, думають, що вибірають тих, кого хочуть, але ми спеціалісти, во ймя культури й добра людства повинні подбати, щоб вони вибрали тих, кого нам треба. Як це робиться, того не хотів нам сказати: дуже вже скомплікована й для неспеціалістів незрозуміла штука мають' бути ці вибори...«
»... По виборах — поясняв нам далі п. Пашковський — ми посли вибіраємо з поміж себе міністрів і тоді тільки починається на-стояща політика. Перш за все стараємось говорити так, щоб про нашу партію всі чули й усі знали; говоримо розуміється тільки те, що темний народ може зрозуміти. Потім поміж собою заключаємо ріжні компроміси, годимо оці ваші стани чи класи — але це вже звичайно не в парляменті, а на обідах та в своїх приватних зібраннях. В парляменті треба міцно свій прапор держати. Само собою зрозуміло, що ми весь час при тім полагоджуємо всі діла своїх виборців: кому посада, кому концесія, кому просто асиґновка — одним словом клопочемось за них перед міністрами, а міністри знов перед нами забігають, бо ж це ми їх вибрали й настановили. І так значить, діставши всю владу від народа, ми через міністрів держимо її міцно в своїх руках. Тому такий лад і називається демократією то-б-то народовластієм. Він розуміється найкращий зі всіх ладів. Нацією при ньому правлять найкращі люде — найкращі — бо йнакше би їх народ не вибрав. Як би за котрим числились навіть які гріхи (бо хто із нас — мовляв — без гріха) то виборче таїнство всі ці гріхи з них змиває й вони після того робляться безгрішними й недоторканими. На них тоді сходить незримий дух виборчий і наділяє їх здатностю творити найкращі, найрозумніші й най-
