рубоства думка висновувала, а все таки гаразд, — так јак і льуде.
З жінкоју Грицько жив мирно, льубјазно: ні лајки, ні сварки не чула јіх простора, весела хата. В будні — обоје вони працьували; в свьато — ходили вкупі до церкви; по обіді — спочивали, або куди в гостину ходили, або в себе гостеј пријмали… І стали вони між льудьми поважними хазьајінами, чесними, робочими льудьми, добрими сусідами, на вдивовижу пароју…
— От, з кого беріть, дітки, примір, јак у миру жити! — не одна, не дві матірки радили својім дочкам з зьатьами, або синам з невістками: — з Грицька та Христі… Він зоставсьа сиротоју, і вона сиротоју. — А шчо з них вијшло? Чесноју працеју он-скільки надбали! Чесно вони ј поживуть јого… у миру, та в ладу, јак брат з сестроју… ніхто з них і не замутить… Одна в них думка, одна рада… Отак, дітки, треба на світі жити!
