чоловіка, шчо, јак те страховищче, позирав з воріт на шльах својіми витрішкуватими очима.
А недалеко од Пісок, над самим шльахом, коло Хоменкового хутора, насипана висока могила, а на ніј стојіть височезниј хрест, — огльадаје на вкруги хутори, села, всі околиці… Під ним тліје вісім безневинних душ, згублених в одну ніч „страшним чоловіком“.
А посеред села, насупроти похилојі церковці, тоне в саду, јак у рају, видивльајетьсьа на своју красу в ставкові води, поновлениј палац, — у позолоті, в роскошах. В јому тепер живе новиј хазьајін Пісок, — першиј дукач на все Гетманське, перша голова в повіті, најшчиршиј земець, предводитель, предсідатель, банкир, заводчик-сахаровар, — Данило Павлович Крьажов. І јак тепер весело в тому палацу! Јакі бувајуть иноді гульанки… встала б генеральша, јак би можна! Тепер уже не з одного, не з двох јакихсь повітів, а з цілојі губерніјі саме спинкове паньство, саме најзаможніше купецтво, знаходить тут шчириј привіт, добру учту веселого ј шчедрого хазьајіна…
Минув рік; минув другиј... Стојала на крај села сиротоју пустка, — завидувала палацу. Аж ось — випало і јіј несподіване шчастьа: купив јіјі в казни за безцінок давніј знакомиј жид, Гершко, причепурив трохи з окола облупані боки; полатав, де попрогнивала, осельу, — та ј завів шинок. Шчо-неділі, шчо свьата, а часом і серед будньа, шчо б не одстати од вельможного сусіди, — бенькетује тут пјане море темнојі простоти… Оже шче ј досі, під пізніј вечір, подираје мороз по за шкуроју веселих гульак, јак гльануть вони на хрест, шчо геть-геть здалека чорніје над Ромоданом......
