Чутка про все те, јак грім, роскотиласьа на всі кінці, рознесласьа на всі боки — в одну мить обхопила все село. Збігалисьа льуде, јак на пожежу дивитись; а вертајучись до дому, від страху богу молилисьа.
— Чула? јак божевільниј, вскочивши в хату, скрикнув Грицько.
Христьа гльанула на јого, та ј пополотніла.
— Шчо там? пожежа?…
— Чіпка льудеј порізав… усьу Хоменкову сімју виполонив!
— О-о-о… јакось чудно загула Христьа. Очі в нејі роскрилисьа, бојазко ј страшно повела вона ними по хаті.
— Уже погнали в город… у тьурму, — каже Грицько.
— А Гальа? а мати? — ледве чутно, спитала Христьа.
— Не знају… здајетьсьа, дома…
Христьа мершчіј за кожушанку, хапајучись накинула јіјі на-опашки, та чим-дуж побігла з хати.
Грицько гукав, завертав, кликав. Вона нічого того не чула, — була вже далеко.
Перегодьа трохи, вернуласьа, јак з хреста зньата. Вступивши в хату, перехрестиласьа.
— А шчо? — спитав Грицько.
— Гальа… знову перехрестиласьа: — повісилась…
— Оттуди к лихіј годині! виторопивши очі, сказав Грицько, та ј замовк.
Цілиј день вони обоје мовчали: смутні, бліді, неспокіјні, — мов дожидали смерти. Двоје діток јіх — хлопчик та дівчинка — помітили це, та не розуміјучи від чого воно, сиділи собі тихо на печі, ј шепталисьа:
— Чого це тато та мама сердиті? питав стиха хлопчик.
— Не знају… одмовила дівчинка ј замахала на хлопчика пальчиком. Ци-ить! мовчи… битимуть!…
