вона, а сама чује, шчо голова в нејі кружитьсьа, очі страшно горьать, ноги трусьатьсьа… от-от упаде! Ходім, дочко… поки шче спльать…
— Ја змерзла, бабусьу… холодно… шепче дівчинка, тульачись до Мотрі.
— На, хоч мојі старі чоботи взуј…. Он, платок…. јупка… швидче!…
Похапки назула вона на дівчинку старі закорублі чоботи, накинула јупку, платок; на својі старі плечі натьагла кожушанку — ј вијшли в двох тихо з хати.
Червоне зарево вдарило јім прьамо в вічі. Дівчинка схопилась за Мотрьу: вона бојаласьа тијі пожежі — то горіла јіх хата… Хутко вони обидві повернулисьа спинами до широкојі полоси огньаного світу, шчо піднімалась високо в гору, наче хотіла запалити хмару, — та ј потьагли підтьупцем на другиј крај села. Червониј півень просвічував јім шльах својіми кровавими очима… а на-вкруги собаки валували…
Незабаром прибігли волосні, назбіралось народу повнісенькиј двір, обступили кругом хату. Ні однојі душі не випустили: всіх побрали, повјазали. Підньавсьа крик, гвалт.
Від крику прокинулась Гальа. Швиденько накинула вона на себе јупку, вијшла з својејі хатини… Јак гльанула вона на Чіпку, шчо з скрученими назад руками стојав і понуро дививсьа в земльу, јак угльаділа објушену кровју дівчинку:
— Так оце та правда?!… Оце вона!!! скрикнула несвојім голосом — і несамовито залилась божевільним сміхом.
Тіло в нејі трьаслосьа; очі помутилисьа — вона ними јакось чудно водила, на губах встала крівава піна, а вона все сміјаласьа…
