У такого јак ти, то ј не родить, бо чорт-маје на чому родити… Хиба в роті посіјеш?
— Ні, Грицьку, — знову Лушньа: — тепер і земльа стала, шчо ј на землі не родить! Ти јіјі потом обливајеш, сльозами благајеш: уроди бо, сира земле! А вона, бісова, глуха ј німа: не чује ј не роде!
— Та ј приходитьсьа льудім на нејі жалітись, — піддержује Пацьук. — А кому ти на земльу пожаліјешсьа?… Хиба иноді побачиш багатого товариша, або кума, — пожаліјешсьа јому — чи не згльанетьсьа бува?…
— А знајеш, Грицьку, — вмішајетьсьа одутлиј Матньа; чого в тебе земльа не родить? Не того, шчо сплодиласьа, — ні! То тебе бог караје… Було б тобі дурно тоді не брати Чіпчиного жита…
Грицько сидить, — јак на вугільльах тліје. Він би ј огризнувсьа, — та бојавсьа бучу збити, та шче з такими гультьајами. Та правда таки ј Чіпка забивав усіх — не давав Грицька в образу. Так миналисьа ті ујідливі жарти, аж поки Чіпка під товариську гульньу не подарував Грицькові сто рублів грошеј — на хрешченика.
— Тепер, Грицьку, знајеш шчо тобі зосталось робити? каже Лушньа.
— А шчо? питаје радиј Грицько.
— Тепер тобі годі ј хліба робити, — однак земльа не родить, — та все коло Христі ворожити… хај шчо місьацьа дитину плодить! Чіпка добриј чоловік: за кожним кумоватиме…
— Батькові свому лисому роскажи! — приснув Грицько.
— А јіј богу вгадав ти, Грицьку, шчо — лисиј… Ја б јому сам з великоју радістьу, сказав так, — та шкода, шчо вмер! Тільки — шчо ж з того, шчо ја б јому сказав? Коли він мені нічого не кинув — одинцеві… А шчо б то було, јак би моја мати шчо-місьацьа по такому родила, јак ја?!
