Чіпка зиркнув і — затрьассьа… Він ніколи не бачив такого страшного, холодного погльаду. Перед ним віјнула друга смерть — бабина… Там — тихо, наче забувајучись, або засипајучи, упокојувалась добра душа. Тут — з страшним болем, муками та прокльонами покидала вона земльу… Голова в Чіпки закрутиласьа, затуманіла. Він закрив на хвилину очі, ј опустив бліде лице на груди…
Одна Јавдоха видержала. Вона знову прикрила чорним платком Максимову голову; сіпнула Чіпку за рукав — і вијшла з ним з хати, больаче стульајучи очі, з котрих туга ледве видавила дві сльозини…
А в Гетманському пани раділи, шчо по јіх сталосьа. Вибори втвертили, а на Чіпчину жалобу, через справника послали одказ.
Ось одкрилась і земська рада. На раду прибули одні пани: сельане не појіхали. Одні, јак Лоза, через те, шчо б не чути такојі бридкојі лајки та ганьби, јаку вони чули од станового на виборах; а другі не појіхали — за возовицеју. Саме хапалисьа з неју, бо дошчі, — јак затьалисьа: шчо-дньа, та ј шчо-дньа… Радили раду одни пани…
Через тиждень чутка про ту раду оббігла цілиј повіт. Перш усього росказували, јаке велике жалованьньа положили членам в управі; потім того жалілисьа на јакијсь чудниј налог з землі: в кого јіјі більше, тој платить меньше, а в кого меньше, з того ј бери; далі хвалилисьа, шчо шльахи, греблі ј мостки будуть рівньати, гатити ј лагодити „натуроју“, то б то мужицькими руками…
Чіпці тапер не до того. Јого заклопотали хатні клопоти. Треба було тестьа поховати, поминати, худобі јого порьадок дати. Чіпка викрутивсьа цілиј місьаць, јак муха в окропі: ніколи було дослухатись, шчо льуде говорьать.
На Параски в Гетманському јармарок. Упоравшись коло хазьајства, Чіпка појіхав. Перше-на-перше зајшов в управу. Јак же почув, шчо така біда з ним, — јак сто
