— А нашому братові, увернув грізно Чіпка, треба стерегти свого брата, а не тільки про себе думати…
Він мав шче шчось сказати, та тут јіх позвали в горниці.
Посеред довгојі ј широкојі залі стојав довгиј стіл, засланиј червоним сукном, обльамованим, золотоју кгальонкоју, з золотими китицьами… За столом, на покуті, сидів предводитель. По праву руку од јого — Данило Павлович Крьажов, — потомок того самого гетманського полковника Крьажа, шчо вславивсьа ні бојами, ні походами, а тільки тим, шчо, јак прикріпльали до землі підсусідків, він прикріпив не трохи својіх далеких родичів, а разом з ними брата ј сестру рідну… або ј не він прикрішив јіх, а јого жінка, — та сама пані полковницьа, шчо льудім черевиками очі ј зуби вибивала… По ліву руку од предводительа сидів Шавкун, — городовиј гласниј. До јого предводитель знај нагинавсьа, а він јому шептав шчось на ухо. Кругом столу обсідали другі гласні, — горожане ј земльане. Тут було ціле „сонмишче“, ціле кодло Польських. Тут були Совинськиј, Кривинськиј, Гајецькиј, Митіль, — не було тільки одного Макухи: Порох таки јого дојіхав својіми јабедами: він тепер був під судом, без місцьа. Між горожанами можда було побачити Лејбу Оврамовича, орендарьа пана Польського, а рьадом з ним отцьа Дмитра, — благочинного, шчо так менджував просительськими книжечками, јак Дмитренко кіньми, — за шчо, кажуть, не раз судивсьа ј у консісторіјі. Дмитренко, јак не гласниј, сидів окроме, між панами, котрі пријіхали подивитись на нове диво. На всьу хату тільки два порожні стільці зосталисьа, — та ј ті, мабуть, дожидали когось з панських гласних. Чіпка сміливо опустивсьа на один; за ним Лоза — на другиј. Пани-гласні ззернулисьа. Хоч наші дукачі були в добрих синіх жупанах, а все таки така незви-
