зирці за ватагоју? — Гајда! — Шавкун пішов назирцем…
Шавкун — чоловік ні дурниј, ні розумниј. За те він на својім віку звідав усього. Був Шавкун на коні, був і під конем. Шавкун — попович.
Післьа вбогого батька, шчо попував на небогатім приході в Хитунах, зоставсьа він, з својеју старшенькоју сестроју, невеличкими сиротами. Опекун, јакијсь далекиј родич, те ж піп, забрав сиротьат до себе. Дівчинка ж бігала собі з малими дітками опекуновими, а стала дівкоју, — видали заміж за јакогось пјаничку дьјакона. Хлопчика опекун віддав у бурсу розуму добувати! Скільки лиха приньала дитина в тіј бурсі; скільки раз јого нівичили, били, воно ј шчот ростерьало. Забили до того, шчо з моторненького, опецкуватого, хлопчика, зробиласьа јакась тупицьа, убојішче, котре нічого не вчитьсьа, а тільки ј думаје, јак би кому капость зробити. Шкода за шкодоју, роспутство за роспутством — стали думкоју ј гадкоју бурсака. Коли не вкраде ножичка, чернильниці, то піддрочује товариство на пустошчі, на свавольу: а підріс, давај молитисьа шкльанному богові… Мучились з ним „свьаті отці“, мучились, — та ј вигнали з философіјі… голого, босого ј простоволосого! Де јого на світі дітисьа? Куди голову прихилити? Хтось, мабуть, на жарти, рајів іти в університет. Молодиј Шавкун задумавсьа… Одначе не пішов в університет, а потьаг пішки до-дому, до себе в Хитуни, де на батьківськім місті оселивсьа зьать. Шавкун побратавсьа з зьатем — і закурили в двох селом, обходьачи парахвіан, а додому иноді рачки прилазьачи. Сестра довго терпіла. Далі почала лајати чоловіка ј брата, стала докорьати јому, шчо він убравсьа на все готове, та ј останні злидні пропиваје, останніј шматок хліба одриваје својіми здоровенними руками від рота малих јіјі діток. Шавкун на лајку мовчав, јак у рот јому води налито. Гірка правда, мабуть, дуже колола јому очі. — На другий ранок він став співати перед сестроју лазарьа, јакиј він
