ше виставльав својі втрати та згуби, сподівајучись, шчо Чіпка, јак товариш, згльанетьсьа на јого бідканьньа ј, може коли, стане в помочі.
Заможність Чіпчина иноді розбуркувала заздрість Грицькову. Вернувшись од Чіпки, набідкавшись перед ним до схочу, Грицько заводив таку розмову з Христеју:
— Отак тепер зажив Чіпка!… От, собі ј удајсьа таким!… Сказано: дука на всьу губу! А чи сподівавсьа хто бачити јого таким тоді, јак він, пјаниј, обірваниј, јак несамовитиј, ганьав по селу, та по шинках волочивсьа?! А тепер… паньуга, та ј годі! І приплело ж таке несподіване шчастьа… Сказано: јак багатство, то ј шчастьа!
— Така вже видно јого дольа! одказује Христьа. — Та ј жінку ж узьав собі під пару… То вже шчо багата та вродлива, а привітна та вбачлива до кожного! А до јого… Сказано: могла б, свого серцьа влупила, та јому дала.
— І за шчо, спитај? — гірко вимовив Грицько.
— Јак за шчо? Чіпка, Грицьку, чоловік хорошиј…
— Шчо ж у јому хорошого?
— Усе. Звісно: другіј жінці він би, може, ј не підіјшов під пару; а до Галі, — то мов вони рідні… Јакиј він, така ј вона… Жалісливі, добрі… Шчо пара, то пара, — гріх бога гнівити.
Христьа завжди заступаласьа за Чіпку. У Чіпці справді було багато чогось доброго, чого Грицько својім, на прибуток напрьамленим, розумом не зміг зрозуміти. Христьа ж чула те добре својім жіноцьким серцем, својеју чуткоју душеју.
— Оже тебе, Чіпко, мабуть, у льубистку купали, шчо так усі жінки липнуть до тебе, — шуткује підпивши, Грицько.
— Јак саме? питаје Чіпка.
— Так… Моја Христьа, коли тебе довго не бачить, то все згадује: де це, мов, він? шчо це з ним?
