леки, ухопив вареника в зуби, розіпхав танцьуристу молодіж, крикнув: „грај, музико! “ та ј пішов на вприсьадки — аж земльа загула. Музика різала, пильала — аж струни лопались; скрипки вгиналисьа; бубон, јак грім серед літа, бухтів; мідьані тарілки брьажчали та цокали, не мов сто пар циганських конеј з бубончиками та дзвониками перло селом…
Гульали-гульали на хуторі, та так цілоју јурбоју перејіхали в Піски до Чіпки.
Тут Мотрьа в перше побачила своју невістку. У парі з сином вона кланьалась јіј низенько, до ніг, подајучи дорогі подарунки… Мотрьа гльанула на невістку — ј чорні думки зникли, зразу збігли з сумного обличьчьа. Јак промінь јасного сонечка, пробившись між зелену густу листву, в затишку та в холодочку, горить і звесельаје гушчовину; так искорка одради зажевріла в старих Мотриних очіх, розлиласьа радістьу по всьому сухому виду! Мотрьа кинулась обнимати невістку, јак рідну дитину, а, цілујучи јіјі, плакала. Гальа собі обнімала Мотрьу, јак матір; цілувала јіјі зашкарублі сухі шчоки, руки. Далі — Мотрьа обнімала сина ј теж плакала. Потім того цілуваласьа з сватами, ј трохи не з усіма льудьми, шчо најіхали ј најшли до нејі в двір. З радості стара, јак опјаніла. Јіј уперше на віку довелосьа побачити таку повагу до себе від льудеј. Вона не знала, јак јіх дьакувати, чим јіх витати. Ось заграли музики; заспівали свашки; поклонилисьа молоді — ј пішли в хату… Підньалисьа знову гульанки та танці. Максим з Јавдохоју в парі пішли викрутасом та вихильасом, а за ними ј Мотрьа тупала својіми старими ногами…
Јак вихор, јак бурьа страшенна мчитьсьа, трошчить і ломить усе по својему сліду, — так те весільльа промчалосьа над Чіпчиним двором, і наробило не трохи шкоди в господарстві. Тини повалені ј поламані; ворота побиті лежали серед двору; вікна без шибок чорніли дір-
