Мати — јак мати. Вона проньалась жалем ріднојі дитини, згльанулась на јіјі сльози, благаньньа, — сказала про все Максимові. Максим, хоч і хотів би мати зьатем Сидора, шче такого молодого, а вже унтер-охвицера, — та пригадавши своје гірке московське житьтьа, не посидьаче та невільне, — сам згожвуавсьа з дочкоју… Взьали јого смутні думки. Він цілу ніч не спав, усе думав.
На ранок радитьсьа з Јавдохоју: јак би від Сидора відскіпатись? Коли ј Сидір јак раз настиг на ту раду. Довго він терсьа та мньавсьа, поки зваживсьа сказати про своје лихо… Јак став він журливо виводити, шчо ја б, мов, боже, јакиј радиј, — та поход усе стратив!… Старі слухали, та жалкували на ту лиху причину, а сами нишком раділи. Најбільше ж раділа Гальа, слухајучи такі речі з својејі хатини.
Вирьадивши Сидора, батьки појіхали чогось у Гетманське. Гальа зосталасьа одна дома. Вона була весела, хоч і тревожна і з радошчів сама на знала, шчо робити, з ким ними поділитисьа. Убравшись в најкрашче убраньньа, вона бігала по хатах, співала веселих пісень; далі здумала про обід, розпалила піч, поставила страву; знову співала, бігала, вигльадала в вікно: чи не јде, бува Чіпка?
Чіпка не јшов. Марно вона трудила очі вигльадајучи јого. Иноді чорна пльама серед польа здаваласьа јіј ним; вона кидала піч і, не памјатајучи сама себе від радости, вибігала аж за хвіртку стрічати јого… Розгльадівши оману, верталасьа вона в хату з жалем у серці, з сльозами на очіх. „Він, мабуть, мене не льубить, шчо не јде… Јак би він льубив мене, то не јшов би — летів… А він?… дурить… з ума зводить!“ Такі думки мутили јіјі голову, ображали серце і Гальа сумовала…
На тој саме час нахопивсьа Чіпка. Јак вона кинулась до јого, јак привітала! Де діласьа журба јіјі, смуток? Очі горіли коханьньам, одрадоју, вид осіјав, јак соньашниј ранок весньаного дньа. І шчо за радісниј був день тој! шчо за льуба розмова!…
