не в кого з хазьајів, а де небудь у жида на винниці або в броварі. Так і зробили. — Тој день перегульали а на другиј усі три пішли на Побиванку до жида, стали на винниці.
Чіпка підождав поки геть підбилосьа сонечко, одьагсьа в свитину ј пішов до баби, де жила мати. На дворі зустрів він бабу.
— Добридень, бабо!
— Добридень.
— Шчо мати — у вас?
— У мене… А шчо?
— Та нічого. Ја до матері, коли можна.
— Іди. — Чого це він?… подумала баба, ј страшно јіј стало. Вона мершчіј в хату.
— Мотре! Мотре!
— Чого?
— Син іде…
Мотрьа не одказала ні слова, — тільки затрусиласьа… То морозом јіјі осипаје, — вона біліје; то у жар укине…
— Чого він іде? — за Мотрьу спитала дівка.
— Не знају, одказала баба.
А тут і Чіпка в хату.
— Добре здоровја — вам, бабо, ј вам, мамо!
— Здоров був, Чіпко, — одказује баба.
Мотрьа одвернуласьа: сльози заслали јіј очі…
Усі мовчали. Чіпці стало ніјаково… Замньав він у руках своју шапку ј несміливо промовив:
— Ја до вас, мамо…
Мотрьа не озиваласьа. Чіпка собі замовк. У хаті зробилосьа важко, мов стельа нагнітила.
— Чого ти до мене пријшов? — не швидко вже, вимовила Мотрьа, все таки не гльадьа на Чіпку.
— Пријшов ја, мамо… перепросити вас… Дурниј ја тоді був, пјаниј… зневажив вас… зобідив кріпко… За
