чим јого замолити? Сором перед льудьми, — чим јого змити?… А шче ж, і каратись за це пријдетьсьа — хоч не на сім; то на тім світі… Непевниј тој Остап, — він шчось лихе, страшне… Страх справді, післьа таких думок, закрадавсьа јім в душу — і вони обидві тихо молилисьа.
Јак не мучились вони цілу ту ніч, шчо вже не думали, а все таки не видумали нічого дльа себе утішного.
Не вигадали поради ј волосні. Судили, рьадили — та окружному; а окружниј — та губернаторові. Пішли писати та одписувати…
Незабаром најіхало в село чиновного пансьтва. Питајуть-роспитујуть; пишуть-записујуть. Натерпіласьа страху Мотрьа од тих хитрих спросів та переспросів; набраласьа Оришка горьа, гльадьучи на своју дитину.
А в селі — тільки ј мови, тільки ј речі, шчо про Хрушча. Наче все на світі дльа Пісок провалилосьа, один Хрушч зоставсьа, а через Хрушча — ј Мотрьа… Хто јіјі з роду не знав, — став допитуватись: де вона ј шчо вона. Не можна Мотрі нікуди очеј показати, шчо б на нејі пальцьами не тикали. Вијде Мотрьа на улицьу, — малі діти слідком за неју; порајетьсьа Мотрьа на в городі, — бачить: дві жінки стојать коло тину, дивльатьсьа на нејі ј перешіптујутьсьа. Стали јіјі сусіди обходити, а зострівшись сторонитись. Немаје Мотрі спокоју ј у церкві: і там јіјі не спускајуть з очеј.
— Ото… ото вона! низенька чорньава… чорним платком голова повјазана, — чује Мотрьа позад себе в бабинці.
— Ота чорньава, шчо христитьсьа?
— Еге ж, еге. Ото вона сама… за жонатого заміж пішла.
