лаје вона на небі — ј освічује пјане зборишче на землі… Чіпка гльанув на правиј бік… Захиталасьа темнота, затрусиласьа… ј з нејі висунулось дві тіні — страшні, бліді, з переломаними кістками, котрі так і вигльадали з тіла… Ледве шкандибајуть вони, вивертајучи ноги то на тој, то на другиј бік; хитајуть на јого головами — вказујуть руками на сонне гришче… Чіпці здалосьа, шчо то дід Улас з матірју… Він затремтів увесь, засовавсьа — ј одвернувсьа…
Трохи згодом, з лівого боку, теж захиталасьа темнота — ј з нејі виплило дві тіні. Одна — товста, пузата, червонопика; друга — зза товстојі — тонка, худа, перегнута втроје, з пером за ухом… Наближилисьа оті дві тіні, гльанули на сонне гришче, гльанули Чіпці прьамо в вічі, — та ј заридали… „Так ось де польагло наше добро, наші гроші!“ І, вхопивши одного пјаницьу сонного, вони здерли з јого одежину, та ј упьалисьа в горло зубами… Чутно стало — јак булькотала кров: то вони ссали јіјі з живого тіла… Очі јіх наливалисьа неју, горіли, світили, јак у котів…
Чіпка здригнув — і одвернувсьа…
Гльане в гору — аж там, кріз јасниј світ, затіпаласьа нова тінь. Чиста та јасна, јак літніј погожиј ранок, з веселим та льубим погльадом у темних очіх… „Шчо це?… Моја Галочко! моја голубонько сивесенька! іди до мене!…“ молить Чіпка — ј здіјмаје до гори руки. Тінь затримтіла; јасне сонце потемніло; на очіх заблишчали сльози… — „Шчо то ти наробив?!…“ учувсьа јому зльаканиј голос. — „Гльань у праву руч!“ Чіпка гльанув — і жахнувсьа… Чоловік качавсьа по двору ј не польудскіј стогнав. „Шчо ти наробив?!“ знову докорьав голос зверху. „Гльань у ліву руч!“ Чіпка нехотьа повернув очі… Дві чорні тіні ссали кров з сонних льудеј, ламали јіх кістки, викручували руки, ноги, обсмоктували кров… „Гльань у-низ…“ гуконув голос. Чіпка зирнув… Коло јого розвернулосьа сонне царство льу-
