Гриицько, постојавши в чужому городі та надивившись вдосталь на біјку крепаків; трохи змерз, та ј поплівсьа до дому.
— Важно парьать бісових маштаків! — було јого перше слово до Христі.
— Господи! там, мабуть, на тој світ позабивали сердешних, бо крики такі доносились сьуди, не мов з могили, — відказала Христьа.
— Так јім і треба, злодіјам!
— Скажи мені: за шчо ти на јіх узливсьа так? Хіба вони ј не льуде?…
— Житьтьа через них, прокльатих, немаје! — аж скрикнув Грицько. — Нічого в хазьајстві не вдержиш за ними… Так і держи все під запором, а то — јак раз та два рознесуть!… Чи давно ја мајстрував у сарајі… Візми, дурниј, та ј застроми два свердли за лату… Хто јіх там візьме? думају. — Коли сьогодні огльажусьа, — аж і сліду не знать, де стреміли…
— Може то ј не вони взьали?
— А хто ж? Кому більше взьати? Козак тобі візьме?… На ві-шчо јому, коли він сам хазьајін?… коли в јого самого је? — А тіј голоті, панським недобиткам, шчо пропити — то пропити… Хіба воно дльа себе брало? — на пропіј!… Шчо б воно подавилосьа…
— За шчо ж јім і випити, јак не за твојі свердли — сміјетьсьа Христьа. Свого нічого немаје, все те панське…
— Та в јіх ніколи ј не буде нічого, — перебив Грицько: все пропјуть! Вони в панів позвикали тільки красти, та горілку пити, а не берегти хазьајського добра… А тут шче јім земльу ј вольу дајуть… На цеп јіх, а не на вольу!
Христі вже обридла лајка та кривда Грицькова. Вона не витерпіла.
