кором і разом з жалем дививсьа на Чіпчине добро…
— Господи, боже! доживетьсьа ж чоловік от до сього?! А все — своја вольа…
Грицько став коло хати. Двері були зачинені ј зашчепнені. Він подививсьа кругом хати, гльанув на тік — нігде нікого не видно, тільки стіжки чорніли в току. Грицько підіјшов під вікно, загльанув у розбиту шибку. На полу лежало три чоловіки, спали; на лаві Чіпка — четвертиј.
— Чіпко! Чіпко! — гукнув Грицько.
— А хто там? — першиј прокинувшись, питаје Лушньа.
— Збудіть мені, будь-ласка, Чіпку.
— На шчо тобі? пита, потьагајучись Лушньа.
— Та ја до јого за хлібом пријіхав.
Лушньа штовхвув ногоју Чіпку.
— Чіпко!
— Чого?
— Чоловік за хлібом пријіхав.
— Ага-а, — промовив Чіпка ј хутко скочив на ноги. — Здоров, Грицьку!
— Здоров… То це ти так кочујеш?!
— Отак, јак бач.
— Чому ж ти хоч вікон не повставльајеш? холоди находьать…
— Доброго молодцьа кров гріје, — одмовив за Чіпку Лушньа.
Чіпка вијшов у сіни одчинити двері. Лушньа став будити товариство.
— Уставајте; братцьа, грошеј лічити!
— Јаких грошеј?
— Чіпка продав хліб.
— Кому продав?
— Чупруненкові Грицькові…
— А дорого?
— Не знају.
