ного бога; привчивсьа горілочку вживати… Помітили раз јого пјаним, — вибили добре на коньушні, прогнали з горниць, наставили кучером. Це було літ за двоје перед волеју. Јому було тоді літ двадцьать.
На стані — вільніше трохи, ніж у горницьах. Там — шчо не зробив, пан бачить, бо з својіх очеј не спускаје; а тут — хоч і бачать панські коні, та нікому не скажуть… Передньојі покинути не можна; а з стані — коли не в день, то в ночі вирвешсьа… Лушньа встрьав у шинки… Там він зазнавсьа з Матнеју ј Пацьуком…
Ці — теж повиростали в неволі. Хоча вільні степи та широке поле, де вони в літку скот пасли, одводили трохи јіх замліли душі: за те зімньа пора нальагала на јіх плечі важкоју вагоју ј давила обох… до горілки! Поробилисьа вони пјаницьами; волоцьугами, злодьугами… У шинку побраталисьа з Лушнеју. Побраталисьа ј тајемна крадіжка, схови та перехови, та нічні пропојі накраденого, стали јіх товариськоју роботоју…
Мучились-мучились пани з ними, та не діждавши ј тих двох років, шчо крепаки повинні були одробити післьа волі (а роки ті здалисьа довгі-довгі, тьаглисьа віками!) — повиганьали јіх з двору на всі чотирі…
Не мајучи ні землі, ні оселі, ні пристановишча — ні під собоју, ні за собоју, ні перед собоју, — јак вільна птицьа в полі, јак дикіј звір у борі, — хлопці розбрелисьа по селу… Де јого пристати? де голову приклонити, заховатись часом від лихојі години?… Шче під будень сьак-так: де-небудь на роботі: — в жидів дрова рубати, в льудеј молотити, віјати, косити.... А јак вечір настане, або свьато, або зоставсьа хто јакиј день без роботи.... Хоч під гребльу!… Ніде притулку не маје, — нігде пристати спочити. У селі дві місцини не куповані. Одна — вулицьа, друга — шинок… Тільки на вулиці не безпешно. Льажеш під тином спочити, — собаки стьагнуть; посеред улиці — најіде хто, а хоч не најіде — волосні піднімуть, запруть
