Суха ложка рот дере… ка-хи!… ка-хи!… Бач, јак дере в горлі… Хоч-би промочити…
— А горілка је? — јакось понуро спитав Чіпка.
— Киј біс, хоч би капелька… порожньа пльашка… Бач! — І Порох показав над вікном порожньу пльашку.
Чіпка, мовчки, витьаг з кешені карбованцьа, — кинув на стіл, а сам заходив з кутка в куток по хаті — хмуриј, јак ніч; німиј; јак домовина.
Порох обома руками схопив карбованцьа — та шморг з хати! Не забаром вернувсьа з веселим погльадом і веселоју всмішкоју на виду, а в руках — з повноју пльашкоју, солоноју рибоју — талавиркоју ј невеличкоју пальаницеју…
— Не журись! — сказав він Чіпці: повна пльашка… Випјемо! підсолодивши голос і на Чіпку гльадьучи, каже він. — Добре, шчо чортьака виніс кудись Гальку… Випјемо! га?…
Чіпка мовчав.
— Будьмо здорові! — обернувсьа до јого Порох — і перехилив у рот чарку горілки.
— На-здоровја…
— А нашим ворогам на пропасть! додав Порох, підносьачи Чіпці повну чарку.
Чіпка випив і собі.
— Шчо, посолодчало?
— Киј біс!
— Випиј шче — посолодчаје…
Підносить Чіпці чарку… Посоловіло в-вічьчьу; вдарило в голову… Він заходив по хаті; роспустив јазик; дав вольу серцьу, — став батькувати, лајатись… Порох, зајідајучи талавиркоју, підогрівав словами…
Випили шче, шче… Очі в Чіпки налилисьа кровју, в чоловічках засвітили огні… Коло серцьа — немаје ні міри, ні ваги тому, шчо там діјетьсьа!… Горілка змішаласьа з страшноју злістьу — ј запалила серце… Аж
