діло… виплутавсьа… Хај, кажу. Се мені хліб… Ја знов писатиму… І про вибори, јак вони зјізжались та змовльались, напишу… ј за те напишу, шчо всі куми та побратими… Все обпишу… Ја јіх на чисту воду виведу. На те ја — јабедь! Макуха сидить уже під судом, — оддам шче ј порадника вашого Чижика… Хіба здохну, шчо б јого не оддав!… Ја знају, јак Чижик за Савинських діло скрутив… Савинськиј дівку встрелив… Вијшов післьа обіду в садок. Дівчата рвали јагоди… А ну, каже, јака скоче з вишні?… Та — бух! — Так одна опукоју до долу… та сама, шчо не піддаласьа… Шчо ж?… Зараз до Васильа Семеновича… Тој за Чижиком… Ну, звісно, ј Чижикові перепало десьатин з двадцьать польа… Чижик і скрутив діло, — очевидьачки скрутив… За те Совинськиј на дочці Польського оженивсьа… взьав плашчувату циганку, з таким носом, јак сокира… І покрили… Льудську кров покрили… Та ні! на ві-шчо Василь Порох живиј?.... він вас розкрије… Кров — не вода… Василь Порох сам у јаму льаже, — та ј звідтіль кричатиме, шчо Совинськиј дівчину вбив!… Душогубці!…
Страшно јакось, гучно роздавалисьа в темніј хаті Порохови речі, ніби справді — хто з глибокојі јами гукав про панські злі вчинки… Чіпка слухав ту обрубу бесіду, серце закипало в јого…
— Так воно скрізь добре?… промовив він: — усьуди правда!!
— А ти шукајеш правди? — суворо запитав Порох. — Тільки ј правди, поки повна пльашка; а коли порожньа, то ј брехньа!… А ну, лишень, підкрепимосьа…
І він самотужки потьаг з пльашки, тільки булькотало в горлі.
Чіпка не схотів пити. У јого ј без того грало вже в голові. Порохови речі глибоко запали в серце… Перед очима встала всьа неправда… „Він — старшиј, а кругом јого — менчі, все родичі… Сказав слово — і все
