— Того, шчо ј у вас панује, — шчо в Красногорці живе.
— То шчо?
— Не то-шчо… А отој мене дојів, тој мене в земльу втоптав! — і Порох знову заходив по хаті. — Јак став предводителем, — так і нема мені житьтьа… Јабедник! Јабедник — та ј нема мені добра… А до јого мені добре було… Служив… Цеј будинок, бач, похиливсьа тепер… а колись?… Колись у јому бенькетовали… музики грали… сам комисар гульав тут… А тепер.. нужда та злидні!… А все — він!
— Шчо ж він вам заподіјав? пита Чіпка.
— Јак шчо? З служби вижив… јабедником зробив… он шчо! Та ні! Не так легко Васильа Пороха зробити јабедником… Не така в Васильа Пороха голова! Заслав брата на Сибір, — бо брат дурниј… Племінничок звів з ума сестру, — сестра божевільна… А Василь — ні!… не вгризеш! Василь колись вертів цілим повітом… у Васильа всі були в руках — і комисар, і судьдьа, сам предводитель… аж поки він не вліз у предводителі… Уліз, — та ј ну своју панську пиху показувати. Шчо ти мені з својеју пихоју, коли ја за всіх робльу?… Пльувати на нејі! Так, бач, ні… По јого — хоч нічого не роби, тільки јому зваж… јому лижи… Не такиј Василь Порох, шчо б лизавсьа… Хај другі лижуть, а Василь не лизатиме… Він јак лизне, то ј лизь вас злиже!… Ну?… вижити Пороха! Порох не хоче коритись!… Порох не лиже… Сказав судьді, а судьдьа не хто, јак рідниј братік… Та хіба один судьда?… і підсудки — родичі… і справник родич… усі одного заводу, одного кодла… Де ж там правда візьметьсьа?… Сказано: вижити… Ну ј вижили… Не трудно вижити, — та трудно розквитатись… Сількись… Шчо мені служба? Напльувать на нејі!… А ја таки вам дозольу… Ја завјажу кішці хвоста, — хај розвјазујуть! Он по опеці одного братчика довів, шчо під суд оддали… Скрутили, правда,
