Тој повернув до двору. — Чоловік побачив — і собі відіјшов до немазанојі хати. Напјавши на лікті шенельу, він став коло одного стовпа од воріт, підпер јого одним плечем — і обернувсьа до Чіпки:
— А шчо скажеш? Чи не по ділу?…
„Сам бог насилаје,“ подумав Чіпка здіјмајучи шапку.
— Скажіть, будь-ласка: чи ви не знајете — де тут живе секретарь Чижик?
У чоловіка аж обидва уси затіпались; таранкувате лице мов шче дужче порьабіло.
— Чого тобі до секретарьа? сам себе здержујучи, пита чоловік. — Секретарь таких, јак ти, не пријмаје… А коли чого треба, — то ј ја тобі напишу… Шчо в тебе за діло? — приставав він до Чіпки.
— Та діло, бачте, ось јаке…
І давај Чіпка викладати своју пригоду.
— Так… еге… треба справки наводити… копіјі брати… понуро дивльачись, јак великиј дока в сьому ділі, одрубував чоловік. — Треба прошеніје… еге… так-так… Так і напишемо… А гроші ж у тебе је? — спитав він, і гльанув прьамо в вічі Чіпці.
— А багато на те треба? — вивірьа Чіпка.
— Та рублів пјать на першиј раз треба… А там — побачимо, шчо буде: чи можна вести діло, чи, може, напльувати…
Чіпка стојав — і роздумував: чи не бреше він? он, на јому јака лиха одежинка! Може хоче видурити гроші… Бач: пјать рублів, шчо б тільки дознатисьа… всі гроші на те тільки, шчо б знати: чи можна вести діло, чи не можна?… Ото здирство!…
— Ну, так ходім до хати…
— Ні… замјавсьа Чіпка: — прошчавајте…
— Слухај!… постој!… Чув?… постој!
Чіпка став.
— Знајеш шчо? — ја тобі за три карбованці напишу…
— Не хочу, спасибі вам, — та ј іде далі.
