Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/178

Цю сторінку схвалено
— 170 —

Чіпка шче раз гльанув на десьатника; подумав трохи, — та тоді вже запитав:

— Чого?

— Не знају, — одказав десьатник. — Кличуть… јакијсь чоловік пријшов з Дону…

— Шчо за чоловік?… На ві-шчо ја јому здавсьа?…

— Не скажу, — одмовив десьатник. — Пријшов, шчось побалакав з писарем, — мене оце ј послано…

— Добре… пријду, — одказав Чіпка.

Десьатник повернувсьа — ј пішов повагом подовш улиці.

Не пішов, а побіг Чіпка в волость; не зајшов і в хату, не сказав нічого ј матері.

Не забаром післьа того, вернувсьа до дому, — та прьамісенько в хату. На тој час Мотрьа поралась коло печі.

— Отак, мамо!… обізвавсьа він.

— А шчо, сину? — питаје, не обертајучись, Мотрьа, не помітивши ні жальу в голосі, ні смутку на лиці.

— Приплентавсьа јакијсь приблуда… Каже: Луценків небіж… Хоче нашу земльу одбирати…

Мотрьа митьтьу обернуласьа, гльанула на Чіпку, — та ј отетеріла… Хоч вона ј дивиласьа, та нічого не бачила, ні розуміла.

— Каже: не оддаси, — буду позивати…

Мотрьа поблідла — ј ледве вимовила: — Јакиј небіж… звідкільа?…

— Кажу ж: з Дону! — одмовив Чіпка.

— З Дону?! јакось бојазко запитала Мотрьа, — та ј опустилась на лаву…

Одно невеличке слівце „Дін,“ јак молотком, ударило јіјі в голову. Памјать у нејі зразу прокинулась — і нагадала, шчо вже раз пријшла була по нејі лиха година з Дону, котра перевернула все јіјі житьтьа, та ј кинула бідувати на старість… „Чи не нова, бува, пријшла знову з того Дону?“ думала Мотрьа, гльадьучи