Одначе вона не довго тужила: не забаром знајшовсьа другиј. Обікравши ј того, вона вже сама втекла. — По тім того, ні до кого вже не переходила жити, а стала сама до себе пријмати — хто більшу плату давав… Знајучи красі својіј ціну, вона торгувала неју, јак жид крамом, не пропускајучи случају зірвати најбільше, а то — ј підголити… Слава про злодіјкувату Јавдошку одбила хіть у панства та охвицерства зајіздити до нејі. Грошики, шчо придбала, пішли на роскішні убори, на дорогі најідки та напитки… А тут — лихо! почала вже ј краса осовуватись, спадати… Треба шчось казати з собоју! Треба заздалегідь десь захисту шукати, притулку дльа себе… Про батька-матір вона давно забула: — не знала, — чи ј жили вони на світі… Живучи сама собоју, вона розгадала, шчо через них втерьала.
На тој час зустрів јіјі Максим. З својім норовом веселим та безжурим, при својіј, хоч уже ј помјатіј, а шче хорошіј красі, — Јавдошка запала јому в око, вразила в серце. Максим почав лабузнитись. Јавдоха, помітивши це, та роспитавши, шчо Максим між москальами не останньа спицьа в колесі, — давај на јого шче дужче нальагати. То дивись: словом укольне; то мовчаньньам дојме; то приголубить јого коло себе; то знову одіпхне јого — гульанками з другими…
Максим біснувавсьа, а про те шче дужче закохувавсьа. Часом вона розжалобльувала јого розмовоју про своје безталаньньа, про својі недостачі. Максим нанесе јіј на другу ніч того ј другого; дарује, жалује.
Не обіјшлосьа без того, шчо б і вона не задумувалась про Максима. Карі јого очі загльанули і јіј в серце; чорниј ус здававсьа таким хорошим; постать — бравоју, дужоју; та Максим чоловік і не без достатків, не без копіјчини…
Зіјшлисьа вони, прожили рік, другиј; звикли між собоју, јак чоловік та жінка. Дітеј не було. Журби ј турботи не знали… Тільки те ј робили, шчо пили та гу-
