Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/161

Цю сторінку схвалено
— 153 —

Заробітчане ввіјшли в шинок; поскидали з плечеј клунки; посідали в рьад на лаві.

— А дај-ка, хазьајін, трі касушкі служіламу брату… јево косточкі разагрьеть! промовив Іванов до шинкарьа.

— А на што ја дам?

— Как на што?

— А на то: дьеньгі јесть?

— На што тье дьеньгі?… Развье ти с міру нье надрал?… Ньебось — нікаво в кабакье нье било!…

— Ну, дак што?… билі… спасіба, заходьат добрије льуді!

— А то… ані вот і вньеслі свају копьејечку на салдатскују дольу, — обізвавсьа Јевпраксіјев.

— Как би не так? Дьержі карман!

— Да ужь вьерна!

— Да, вьерна… Только вот тьепьер народ, что-то забаловалсьа: водки мало пьјот.

— Ну, нье врі!

— Как-же? Стану тье врать…

— Ну-у! давај… полна тье!

— Да што ти?… Давај дьеньгі, — вот тье і сказ; У мьеньа, вішь, водка нье сваја — купльенаја.

— А мнье то што за дьело, что купльенаја. Ти с міру надьерьошь… А салдату гдье взьать? Ти знајеш: салдат — казьонниј чьелаек…

— Філіпіч! а, Філіпіч! кричить на шинкарьа один з пјаних кацапів: — дај ушь ім… право-дьело, — дај! Льубльу салдата… Салдат, брат, казьонној челаек… Нье ровьен час, завтра всье пајдьом… Вон, сказивајут Турка-шельма царьа батьушкі нье слушајет… Дај!

— А ти, што-лі, мнье заплотішь?

— Будьет, — заплачу… Дај!

— Как-же? С тьебја твојіх не видьерешь, а ти јешчо і за другіх!