у хаті), та лајав кацапів і кацапшчину… Тут він у перше побачив, јакиј кацап у себе дома.
— Через те ж вони, бісови ведмеді, і јдуть до нас хліба заробльати, шчо јім тут не медьано серед оцих борів та пушч соснових! думав він.
Ранком — знову погнали јіх далі.
Чим далі јшли, тим не крашче, а гірше. Поминали вони шче таких же сел, може, з десьаток; минули ј город один… Церков біліло аж шість, чи сім, а то все чорніло сіро-чорним цвітом… За городом тільки јакась хвабрика муріла, бо до цегли не так дим приставав, а, може, була шче недавно вимурована… Засумували наші некрутики! А до того попідбивалисьа так, шчо молили бога, коли б уже швидче доставитись на місце, — хај воно в десьатеро буде гірше того, шчо бачили: — аби спочити. Ішли вже два тижні ј два дні…
Аж ось, пројшовши шче днів з пјать, сказано јім, шчо вже не далеко те місце, куди јіх гнали. Ліси, шчо далі, все рідчали, та рідчали: почалосьа нивја — не нивја, а так поле з пеньками (видно, не дуже давно ј там ліс був); а з далека заманьачило јім шчось високе — то там, то там… підіјшли ближче — побачили верховини церков — і з золотими баньами, ј з блакитними, а најчастішче — по зеленому польу золоті зірочки… Шче трохи — вітер доносив до них заводи дзвонів, гвалт, крик… Серце в кожного радісно забилосьа. Ось-ось таки спочинуть!
Велике місце з својіми церквами високими, з својіми палацами довгими та широкими, з камньаними крамницьами, роскинулось на невеличкім згірку. Внизу, посеред города, текла річка — широка ј глибока; багато по ніј снувало барок, плотів, пароходів; коло річки ј на вулицьах — гармидер, крик, тіснота, јак на јармарку…
Багатство міське некрутів здивувало. Там — ціла вулицьа камјаних крамниць, де видимо-не-видимо понапихано всьакого краму. У крамницьах, за прилавками, си-
