баби. Не один парубок або ј чоловік, покоштувавши, на кулачках, Махомедового „безміна“, — похиріје-похиріје, та через півроку ј на тој світ переступить… А горілку пити, гульати — Махамед усім пјаньугам привід даје! Позаливајуть очі, — та шкоду, капости льудім робльать…
Стали льуде жалітисьа батькові, шчо Махамед синів јіх розпојује; стали радити, шчо б здержував сина. Та шчо батько вдіје з таким велетнем? Ні батькова грізьба, ні материна умова — нічого не подіјуть з таким гульвісоју, шибеником…
— Дај, одружу! дума Јван, і радитьсьа з Мотреју. Знајшли ј молоду; умовили јакось Максима — пішов з старостами. Так шчо ж? На заручинах Максим так нализавсьа, шчо трохи-трохи не побив свого нареченного тестьа.
— Господь з вами, з вашим молодим таким! — каже тоді батько старостам. — Хоч-би мені пријшлосьа голодноју смертьу помірати, та сказано: јак віддаси Мелашку за Максима, то живиј будеш, — то ј тоді б не згодивсьа!
Вернулись льуде з гарбузом; росказали батькові-матері.
— Побила мене лиха година та нешчаслива з такоју дитиноју! кричить батько.
— Ти нас, сину, на старість у славу ввів… нашого недовгого віку не жалујеш, — плаче мати.
А Максим, — јак ногу вломив: з хати та на вулицьу, а там — у шинок до жида… Так розледачів, розібравсьа розпивсьа, шчо сказано: ні до чого! Знај у шинку клене… Аж запух, јак тој бугај, шчо-дньа очі заливајучи… Зовсім пустивсьа берега: шчо дома не зарве, — зараз у шинок! Пје, гульаје; з жида насміхајетьсьа, з крепаками панібратајетьсьа, жалкими докорами јіх коле, шчо робльать на панів, навчаје не слухатись јіх приказів, — мандрувати. На капости чоловік здавсьа, та ј годі!
