багатирів і з роду знатного… Так де ж ти набереш стільки багатих та знатних женихів? А в Гетманському — јак на те: всього тільки три значних роди на цілиј повіт. Один рід — Гетманськиј, ніколи не жив у себе дома: в столиці родивсьа, хрестивсьа, виріс, там і жив. Другиј рід — багатиј рід козачки Шведихи — Шведових баби, шчо зуміла провести онуків з простого козачого роду села Свинок, аж у самиј дворець. А третіј рід — Польських.
Два коти в однім мішку не помирьатьсьа. Не помирилисьа ј Шведова з Польськими. Василь Семенович хвастаје було, шчо јого батько в дворці був, јак свіј чоловік; а Петро Степанович Шведов сам камергер, сам покоштував того дива; то, бувало, хоч нічого ј не скаже на ті хвастошчі, — так же гльане скоса так, мов скаже: „А ти шчо, голубчику?!…“ Василь Семенович потупить тільки очі… Отак ні за шчо, зза панськојі пихи, ј ворогувати стали. А воно б і гаразд: у Петра Степановича — сини, у Васильа Семеновича — дочки… Та ба. Така ворожнеча підньалась… криј, господи!
Літа јдуть… Дочки ростуть… хоч на базар виводь! Хоч би тобі хто на сміх здумав у себе в хаті завести плашчувату циганку! А то ж — нікогісінько! Степана Семеновича дочки — дарма, шчо молодчі — вже јому ј онуків подарували; а циганки — сидьать у батька, јак під шатром… Нічого робити: давај Василь Семенович закликати до себе не багатих і не великородних паничів, аби тільки з дворьанського кодла; — давај на них накидати својіх плашчуватих… Порибились зьатьами Совинські, Кривинські, Березьки, Митілі… Скрізь, по цілому повіту, позаводились хутори плашчуватих циган. Діјшло до того, шчо ј у Гетьманському ј кругом Гетьманського, пани — родичі, та ј родичі. Розкоренивсьа ј рід Сајенків, — жіноче кодло панів Польських, — усе таки своја кров.
Усе то були животи, котрі притьмом бажали јісти ј
