Одно тілько лишенько: немаје генеральші житьтьа через дівку Ульану! Не доспала превосходительна. „Чи то можна заснути за тіјеју зіпакоју?“ А Ульани цілиј ранок і в горницьах не було: в кухні льудеј смішила, поки генеральша спить. — Не дошила Стеха урочнојі роботи — рукавчиків. Ульана винна… Вона својіми реготами та теревеньами не даје дівчатам діла робити! — Не швидко прибіг лакеј на генеральшин клик. Не де ж він був — јак не лупив зуби з Ульаноју!! Сказано: не маје житьтьа генеральші через ту Ульану!!
Одного дньа, — чује генеральша, — у дівочіј тихо. „Мабудь, уже кудись мајнула, побігајка!“ подумала генеральша, та ј вијшла довідатись. Ульани в дівочіј не було.
— Де Улька? питаје дівчат.
— Пішла, кажуть, у кухньу води напитись.
— Позвать!
Приходить Ульана.
— Де ти була?… загльадајучи в вічі, питаје генеральша ј на кожному слові придавльује.
„Поганиј знак!“ подумали дівчата.
— В кухньу ходила… води пити… одказује Ульана.
— Хіба тут тобі води немаје? — показује на грахвин з водоју…
— Це вже давньа… Ја ходила свіжојі напитись, — каже Ульана.
— Свіжојі?… Брешеш!… Ти з бахурами зньухалась… Ти з Стьопкоју… Стьопка! Стьопка! — гукнула генеральша.
Через увесь будинок, мов несамовитиј, летів камердинер Стьопка. (Генеральша вподобала Стьопку за те, шчо він моторниј і красивиј з себе. На великдень одного Стьопку підпускала до руки похристосатись… Гапка-ткальа слибезувала в кухні, шчо очевидьачки бачила, јак генеральша гладила Стьопку по підборідьдьу својеју сухоју, кістльавоју рукоју… Чи правду Гапка казала,
