тонкиј перехват. За генералом виліз з повозки јакијсь панок — низенькиј, старенькиј, згорблениј трохи; а за панком — Лејба, генеральськиј жид. Москалі вистројілись недалеко за цвинтарем, на вигоні. Генерал перш усього підіјшов до них, поздоровавсьа. Москалі јому закгелкали, мов индики. Далі — послали Лејбу за батьушкоју — молебень служити… Батьушка, — јак з землі виріс. Одправили ј молебень. Тоді старенькиј панок, шчо з генералом пријіхав, давај пісчанам вичитувати: за јакі ј за јакі послуги „пожалували“ јіх генералові, — та хто з них записаниј в „козачиј компут,“ а хто в генеральськиј „рејестр.“ Кожного хазьајіна вичитував та викрикував… і не помиливсьа! Козаків — тільки жменька; а генералових — повнісенькі Піски!
Јак піднімуть тоді генералові баталіју!… Де тој і страх дівсьа?!
— Ми все, все покидајемо!… до чиста все!… грунти, ј хати, ј худобу… підемо шукати инчого крају… крашчојі сторони… волі!!
Гвалт, лемент такиј — аж у дзвіниці гуде.
Козаки тим часом стали одрізньатись. Повиходили з гурту, та ј потьагли до дому, жінкам хвалитись, шчо јіх тепер ніхто не зајме, бо вони ј діти јіх до віку вільні.
Зосталисьа на цвинтарі одні генералови. Довго вони гвалтували, кричали, шчо от зараз же таки все покидајуть, та ј підуть… Генерал давај јіх утішати, шчо тепер вони јому не потрібні, — шчо він јіх не буде насильноју роботоју морити, — на паншчину ганьати…
— Ви мені давајте отого ј того, по скільки там, та платіть чинш за земльу, а там — живіть собі, јак сами знајете. Мені з вами не жити: моје місце в столиці… Шчо слід, оддавајте Лејбі: він у мене на хазьајстві зостајетьсьа…
— Служилем, јаснівельможнему пану, увірвав Лејба,
