Красномовного мудреця Бояна
в хуртовину
промайнула
тінь.
І обіжно на подій екрані
фаркнув люкс.
І читали:
Степи Залізняка і Гонти,
а на зорі —
гайдамацький рев.
То ведмідь блакитноокий
біля твоіх дверей.
Гляди ж, щоб думок анемона
на релях не закурявила лист,
бо тендітне досягнення гроно
упаде на траурні ризи.
І молився я:
Отче наш — елєктричноі сістеми віку!
На твоіх крицевих віях
запеклася майбуття сльоза.
Твоя напруженність воліє
на патлах буйних днів
провести лабірінти смаку.
Да святиться —
твоє імя.
