Цю сторінку схвалено
І глум плювки
приймаю доброхітно —
офіра
це…
Ах, карнавальте своі оселі
і огадючте оазу міст,
я все ж упертий хоч невеселий
і неосяжний бажання пляц.
Іду похмурий в крицевих дзвонах,
ростаборився по всій землі,
бори в задумі… ідуть кольони…
бори — кольони…
То я іду.
Іду —
по льогорифмах —
бо вічний
дух
мій.
4.
І в цю хвилинувашого розгнузданого свята
стою біля машини
і слухаю пісню безмежности.
В руках румпель —
веду корабель машинізаціі.
І повернути землю
вже маю твердь.
О, Архимеде!
Твоя сива голова прострілена
сяйвом.
Нащадок прадідів великих
вже скрикнув —
Евріка!
І із провалля літ
нова Америка,
