— 10 —
в мисленю і в істориї, знов вертає ся до самої себе. Але в остаточній частинї всеї фільозофії для такого повороту до початку була тілько одна стежка. Треба було уявити собі кінець істориї так: людскість доходить до пізнаня сеї абсолютної ідеї і виголошує, що таке пізнанє осягнене в геґелївскій філозофії. Але се значило признати за абсолютну правду і увесь доґматичний зміст системи Геґля і тим самим станути в суперечности до єго діялєктичного методу, який розкладає усе доґматичне. Се значило роздусити революцийний бік консервативним, що вже занадто розріс ся. І се не тілько в сфері фільозофічного пізнаня, але і в сфері історичної практики. Людскість, що піднеслась в особі Геґля до пізнаня абсолютної ідеї, і в практичній сфері повинна була піти так далеко, що для неї можливо вже було здійснене абсолютної ідеї. Абсолютна ж ідея не повинна була становити дуже широких полїтичних вимог своїм сучасникам. От чому в кінци „Фільозофії права“ дізнаємо ся, що абсолютна ідея повинна здїйснити ся в тій обмеженій заступництвом станів монархії, яку Фрідріх Вільгельм ІІІ. так уперто і даремне обіцяв своїм підданнним, себ то в убічнім панованю маючих кляс, пристосованім до тогочасних дрібно-буржуазних суспільних відносив Ґерманїї. Окрім того там наводять ся докази конечности істнованя шляхоцтва.
Таким способом вже самі внутрішні потреби системи досить пояснюють, через що дуже революцийний метод мисленя довів до дуже спокійного полїтичного висновку. Окрім того специфічна єго форма має в своїх основах і те, що Геґель був Нїмець і як єго су-
