пригадало ся, що Вольф велїв йому ждати коло кринички під великою обпаленою ялицею, і згадка про криничку змінила його намір. Йому страшенно хотїло ся пити. Глянув під гору, в той бік, де був лїс, і побачив, що до великої обпаленої ялицї було навпрість через поле не більше як двістї кроків, що правда, досить прикро під гору. Що під тою ялицею бє нора, видно було з далека по тім, що від неї зеленою тасьмою в низ тяг ся поперек піль невеличкий ярок зарослий корчами та лопушєм. Герман не надумуючи ся довго кинув ся через вівси йти до тої ялицї.
Як се часто лучає ся людям, що не привикли ходити по горах і не вміють оцїнювати гірських віддалень, Герман порядно помилив ся. Те, що йому видало ся віддаленєм не більше 200 кроків, вимагало на правду більше як півгодинного напруженого ходу. Герман станув на місцї мокрий як митка, задиханий, змучений — властиво не станув, а впав мов горстка під ялицю, ледво дишучи. Лежав так добру хвилю горілиць, не маючи навіть на стілько сили, щоб устати і пройти кілька кроків у деберку, та напити ся чистої, холодної води, що дзюрчала з під величезного пня старої ялицї і стїкаючи в низ по камінцях дразнила його слух своїм солодким дзюрчанєм. Він лежав, випростувавши змучене тїло на мягкій мураві і дихав, швидко, глубоко дихав. Уже збирав ся з силою, щоб устати і напити ся води, коли нараз почув ось-тут над собою чи під собою не то шепіт, не то приглушене хрипінє:
— Герш, ти тут?
Герман стрепенув ся і зірвав ся на рівні ноги. Він не бачив нїкого.
