часу приймаючи рапорти від своїх факторів. Тутже під ослоною міської полїциї стояла також велика худобяча вага, привезена сюди одиноко для вигоди чужих купцїв; звичайно на гірських ярмарках обходять ся без неї: і Бойко і барашівник купують худобу без ваги, на око, оцїнюють її вартість по трицять трьох містичних знаках, так як колись єгипетські жерцї пізнавали сьвятого Апіса.
Вольф і Герман від самого ранку кидали ся як мухи в окропі, вибирали що найкращі штуки, торгували, давали завдатки, тай усе лиш до ваги, до ваги! Анї одної штуки з тих, що вони доставили до ваги, не забракували їм купцї — навпаки, були дуже задоволені і платили. Барашівникам щастило ся; майже на кождій штуцї заробляли коли не по десятцї, то по пятцї, а на деяких то й по двацять або й по пятьдесять ринських. Ішло їм як з води; опянені своїм щастєм вони де далї вже мало й торгували ся, підбивали цїну, певні й так свойого зиску. Цїлий ярмарок заворушив ся. Вольф бігав мов у горячцї, не тямлячи, що дїє ся довкола нього. Герман і собіж бігав, але своїм звичаєм обережно, озираючи ся. Він дивував ся, що не здибає на ярмарцї анї одного знайомого барашівника, нїкого з їх компанїї. Нарештї здибавши Вольфа звернув на се його увагу.
— Реб Вольф, що се таке, що нема нїкого з нашої компанїї?
— Нема нїкого? — жахнув ся Вольф, та по хвилї зареготав ся.
— Тим лїпше для нас! Не буде з ким дїлити ся зиском.
