обіцяли по 5 процент барашівного від цїни кождої штуки. Коли добре завинути ся та убігти иньших барашівників, можна було заробити гарні гроші.
Другого дня Лютовиска представляли незвичайний вид. Мов повінь, що напливає з усїх боків, так від самого ранку заливали, затїсняли, затоплювали череди, ряди, полки волів, коров, овець усї шляхи, вулицї, площі і навіть подвіря домів у місточку. Коли в церкві почала ся відправа, вже цїле місточко було повне худоби так, що пройти вулицею або площею було майже неможливо; на дорогу, яка звичайно вимагала десять мінут часу, тепер треба було цїлої години часу і незвичайної працї та обережности, щоб протиснути ся поміж густо збитими волами, уникнути їх ратиць та рогів. За те по хребтах та карках волів можна-б було вигідно і швидко прошпацїрувати ся вдовж і поперед Лютовиск від кінця до кінця. Рик худоби, гойканє погоничів, блеянє овець, гармідер торгів клекотїли в повітрі і гули з далека мов кипяток у величезнім казанї.
А на площі, що заступала місто ринку, було серце тої великої потвори, осередок того клекоту й житя. Там стояла дощана буда, в якій урядував комісар. Відси мов промінє з огнища йшли в ріжні боки жандарми помахуючи когутячим пірєм на капелюхах та поблискуючи баґнетами. Вони мали робити порядок на торговицях, лагодити спори, арештувати злочинцїв, яких серед такого збіговища все буває немало, і що пару годин здавати рапорти комісареви. Під піддашком тої самої буди, в безпосереднім сусїдстві комісаря позаймали на дощаних лавах місце богаті купцї, час від
