розбогатїти. Зимою, коли не було либацького заробітку, він звичайно наймав ся в Дрогобичі на якогось послугача чи то до готелю, чи де до склепу, спекулючи так, щоб заробити хоч стілько, щоб мати де прожити та чим прогодувати ся. Тепер він забажав чогось більше. Він кинув ся поміж дрібних купцїв, бажаючи знайти собі спільника до якогось інтересу, та при тім такого спільника, де би сам він не потребував вкладати гроший. Пригадавши собі свою давню онучкарську практику він задумав заняти ся барашівництвом. Для дотепного чоловіка барашівництво, то золотий інтерес. Ходить собі такий барашівник по торговицї, чи кінській чи худобячій, тай лиш пасе оком, хто з чим показує ся на торг. Чи то купець, чи продавець, нїхто не мине його рук.
— Що продаєте, ґаздо? Ялівку? Ну, що вам дати за тоту ялівку?
— Агій, скрути ся та лїзь у болото! — буркне сердитий сват. — Не бачиш, що то корова?
— Корова! О-йо! А я й не пізнав. Ну, ну, вибачайте, панї корова! — жартує барашівник. І він кидає ся на бідну худобину, обмацає в нїй кожде реберце, кожду кістку, загляне в писок, лїчить зуби, микає за шерсть, торгає за хвіст, обіздрить ноги й ратицї, і від разу назначує цїну.
— Візьмете пять-двацять?
Селянин з разу навіть не дивить ся на миршавого Жидка, а на його пропозицію взяти „пять-двацять“ хто добродушний, скаже: „Тай то гроші“, а хто сердитий, то буркне часом:
— Ой, тобі би мере належало ся пять двацять, але цїсарських, обливаних.
