щених дїтий, закопаних дебудь під плотом, під вербою. Йому здає ся, що щось чупкає по подї, — він трівожно піднїс очи в гору, де було в повалї старим звичаєм вирізане маленьке віконце. Мороз пробіг по його тїлї. Йому бачить ся, що віконце ворухнуло ся, що піднимає ся поволи-поволи в гору, а за ним виднїє ся чорний, глубокий отвір. Він замер зо страху, не можучи відвернути очий від віконця. Йому зазвенїло в ухах, — бачило ся, що в нїм самім, у серединї ворушать ся якісь дикі, трівожні голоси, піднимає ся крик, замішанє без його волї. Нещасний хлопець безумів зо страху та ожиданки. Але голоси не унимають ся, стають що раз різкійші, голоснїйші, — якесь уриване теленканє пробиває ся крізь змішаний гамір. Герман хвилю ще сидїв, мов мертвий, не знаючи, чи дїйсно сесь гамір підняв ся в його нутрі, чи може доносить ся з надвору. Але одної хвилї застанови було досить. Він зірвав ся, немов у якійсь розпуцї і одним скоком був коло вікна. Гамір розлягав ся вже на їх оборі, — видно якісь чорні тїни, чутно теленьканє кінської упряжи, — ах, Іцик, Іцик приїхав!…
Гамір під хатою… Загримали до дверий. Герман побіг відчиняти, і ще швидше влетїв до хати, так лячно, темно, холодно було в сїнях. Чи се знов йому причуло ся, чи то направду він чув глубоке, тяжке стогнанє десь під землею? Він дрожачи мов осиковий лист докинув дров до огню і обернувши ся лицем до дверий, ждав, хто війде. Двері отворили ся, і повільно, важким поступом увійшли чотири селяни, несучи кровавого, ледви живого Іцка, з котрого груди видобував ся часом глубокий, несьвіт-
