Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/35

Ось під ніч потис мороз, позамальовував шиби ледовими, дивними квітами. Далї зірвав ся й вітер, почав бити снїгом о шиби, свистїти серед крутих берегів, термосити і виривати китицї в стрісї. Огонь погасав, — Германови ставало лячно, він докладав полїн, і раз-у-раз притулював лице до вікна, чи не почує теленьканє Іцкового коня. Не чути нїчого. Крізь шпари в стїнах потягає з надвору холодом. Германови здає ся нараз, що десь дзвонять, волосє зводить ся гору на голові, — думка про пожежу пролїтає в нього. Він прислухує ся, — нї, не чути нїчого. Ось засвистїв, заревів, завив вітер дужше нїж уперед, — немов стадо скажених вовків летить до села виючи з голоду та копотячи серед снїговійницї. Від селянських дїтий Герман наслухав ся повістий про злодїїв, що в бурливі ночи добувають ся до хат, — і ось йому причуло ся, що хтось скрипнув сїнешними дверми і легенько ступає-чалапкає по сїнех, мацає руками по стїнах — виразно чути шолопанє чим раз то близше хатних дверий… Герман хоче кричати, але чує, що щось здавило його в горлї; він сам не знаючи, що робить, втиснув ся в темний, тїсний кут за печею, — холодний піт виступив йому на чолї, — все тїло дрижить, — він що хвиля жде, як ось-ось двері отворять ся, а в них покаже ся страшне, обросле лице злодїя з здоровенною булавою та з широким, блискучим ножем за ременем. Але хвиля за хвилею минає, — не чути нїчого крім проразливого завиваня бурі. В Германа поволи вступає дух, — але він уже не сьміє встати зі свого кута. Розгорячкована уява приводить йому на память повісти про „страччуків“, що роблять ся з нехре-