словами. І Германови добре та любо побігати на дворі з арендарськими хлопцями, покричати, побороти ся, покарбуляти ся на мягкій мураві. Сонце саме в ополудни. Горячо, аж душно. Комарі та овадня докучають Іцковому коневи, котрий дармо форкає та обмахує ся хвостом, гризучи пахучу, сьвіжу траву, що йому докинули арендарові хлопцї. Дїтям жаль коня, — вони беруть ся обганяти його від овадів, а коли їм се навкучить ся, поналамують зеленої, широколистої вербини і обтичуть нею коня для якого-такого захисту.
Сонце хилить ся з полудня. Іцик відпочив, покріпив ся, напоїв коня, шмати позносив до арендарської комори і зложив до свого таки мішка, що там стоїть лише про тоту потребу. Пора в дорогу. Візок порожнїй легко котить ся і туркоче дорогою. Іцик живо підганяє коня і знов затягає своє: „Міняй онуцї, міняй!“ Починають ся давнїйші сцени, торги, крики, біганина, — і знов міняйлів візок їде немов у парадї, наповняючи ся поволи платянками. Вже сонце геть-геть похилило ся, заким Іцик зміг покінчити з бабами, — ось і селу конець. Знов біжить Герман відпирати лїсу, — тим разом вони виїздять тихо, пси втихомирились давно. Їм знов приходить ся їхати під гору, посеред поля, далеко-далеко глинистою дорогою. Але дорога суха, візок теркотить по грудю, — Іцик швидко поганяє, бо на вечір їм треба стати в другім селї, у знайомого арендаря на ніч. „Вйо-у, косью! Гайта! Вйо-у!“ покрикає раз по разу Іцик і знов зачинає мурликати під носом протяжну пісеньку: „Finsterer Bałygułeh!“ І далї далї, далї! З села до села, з гори в долину, через річку, горі
