завзятість могла помогти йому побороти початкові трудности. Його ум, бистрий і похопливий у щоденнім житю, в звичайних річах, — при науцї показував ся таким тупим, непамятущим і неповертливим, що навіть терпливий і добродушний Іцик нераз лютив ся, кидав книжку і на кілька годин переривав лекцію. Однакож не вважаючи на його терпливість і Германову пильність, вони через зиму не дуже далеко зайшли при неприступнім, механїчнім способі науки.
За те як прийшла весна, настало тепло, погода, — от тодї почало ся житє для Германа! Іцик запрягав конячку до візка, накупував в містї всїлякого подрібя, якого потребують селяни, і гайда з тим добром по селах! Яка втїха була для Германа сидїти з заду на возї на скринцї: з переду і з заду копицї онуч і всїлякого „фурфантя“, а понад тими сїрими купами ледви виглядає мала головка Жидика в дрантивій шапчинї, зі здоровими румянцями на лицях, кучерява, весела. Довкола пишні зелені поля, шумячі діброви, блискучі сріблясті річки, а над головою погідне, голубе небо, — і тепло, сумирно, любо довкола, — голоси пташенят зливають ся з черкотом сверщків, шелестом зеленого листя, шваркотом потоків у одну безмежну, стрійну гармонїю щастя, величі й супокою.
Гей, кілько то разів нагадує Герман Ґольдкремер, мілїонер, ще й тепер оті часи свого веселого, вільного, правдиво циганського житя! Він нагадує їх не то щоби з якоюсь особливою радістю, — він з погордою дивить ся тепер на тодїшню бідність, на запопадливість за тих пару крайцарів, на втїху, коли їм удало
