Германови. Сей зараз спустив ся до ями і прибіг на небезпечне місце.
— Що тут стало ся? Чого ви злякали ся? — запитав він.
— Тут щось стукає та гуркоче в скелї, — була відповідь.
— Де? В котрім місцї? Як стукає? — питав Герман і наблизив ся до скелї.
— Стукає, як коли би хтось камінє лупав.
— Ну, що вам! — крикнув Герман бючи кулаками о скелю. — Одже я нїчого не чую.
Та в тій хвилї почув ся страшенний лускіт камяної стїни розірваної динамітом. Один кусень каменя, вирваний із свого відвічного місця, розторощив Германови голову і на місцї положив його трупом; инші поранили декількох робітників, а по кількох хвилях у виломі показала ся руда борода Іцкова. Його лице було блїде як крейда, але уста протягли ся до незвичайного на них, колючого усьміху, і він киваючи головою мов на привитанє переляканих робітників промовив якимось гробовим голосом:
— Ну, wie gehts?
Потім побачив Германа з розторощеною головою, що ще лиш трошка дриґав ногами лежачи горілиць і розкидавши руки, і повторив ще раз механїчно:
— Ну, wie gehts, пане Герман Ґольдкремер?
Та в тій хвилї гукнув новий вибух — се був вибух тої пачки динаміту, що лишила ся
