Іцка, що се грозить заваленєм штолень, що були оцямровані досить недбало. Іцко анї слухати не хотїв про можність якоїсь небезпеки. Він був певний, що за тою скелею лежить восковий поклад, той сам, із якого черпає Герман. У його сердитій душі клубили ся думки про те, що він добивши ся з сего боку до воску зробить Германови велику шкоду підбираючи ся під його скарби, і ся жадоба більше як жадоба зиску гнала його в той бік.
Майже силою змусив Іцко своїх робітників, що провертїли в скелї ямки на встромленє набоїв. Перший вибух динаміту одначе був слабий і не дав значних добутків; скелї відлупали ся лише невеличкі шматочки; приходило ся вертїти нові дїри і робити дальші вибухи. За кождим вибухом дуднїло в штольнї, тріщали вязаня склепінь і змагав ся восковий сопух у штольнї. Іцко не відступав робітників, сам помагав вертїти камінь, сам запалював льонти набоїв.
Але скеля була груба і тверда, видовбуванє прорізу в нїй трівало вже цїлий тиждень і ще не було їй кінця. За те Іцкові капітали кінчили ся. Він мусїв відправити всїх своїх робітників крім чотирьох, із яких два стояли при корбі, а два з ним разом лазили до ями. І ті чим раз більше тратили охоту працювати в тій ямі і кождого разу при вибухах динаміту блїдли і тремтїли.
— Ей, пане Іцко, бійте ся Бога! — остерігали його робітники. — Хиба не бачите, як тремтить земля від тих вистрілів? Не чуєте, як тріщать дошки?
— Що то значить — кричав Іцко сам себе
