леко, розгалужувала ся, заповняла глубші видолинки в опоцї, то знов розбігала ся тонкими жилками в ріжні боки, до инших подібних „маток“. По вичерпаню головної жили, що дала пару тисяч сотнарів воску, Герман велїв гнати штольнї за ходом тих менших жил. І тут йому щастило: очевидно випадок напровадив його на один із центрів воскових покладів.
От тепер пішла його фабрика! В ямі і в ії бокових штольнях працювало що день по 20, далї по 30 і по 50 робітників в міру того, як розширяв ся простір, занятий штольнями під землею. І на Германовім ґрунтї знайдено воскові жили, хоч не такі богаті, як на громадській толоцї. День у день десятки возів навантажених здоровими, в форму бочок витисненими брилами воску тягли ся з Борислава до фабрики, а з лїсів і з Дрогобича везли терті ялицї та дубові стовпи на цямрини нових штолень.
А Германові конкуренти аж вили ся з зависти над його фортуною. Вони з разу й не завважили нїчого, бо Германові робітники справдї держали язики за зубами; але швидко почали бігати глухі чутки, що Герман знайшов незвичайно богату воскову матку і бере з неї тисячі сотнарів воску. Пішли розмови і сплетнї, головно коли нові слухи донесли, що та нечувана матка знайдена не на Германовім ґрунтї, а на громадській толоцї. Зараз полетїли доноси до староства в Дрогобичі, але тут мало що зиськали: Герман давно вже виєднав собі у старостві дозвіл копати штольнї під громадською толокою, не нарушуючи її зверхнього посїданя. Говорили, що такий дозвіл коштував його пару тисяч, але Герман на се все сьміяв
